Чудовими пейзажами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами прославлялася чорнобильська земля. І тільки — до жахливої мітки, до радіаційної границі, проораної квітневої ночі 1986 — го. З того моменту ця земля стала називатися зоною відчуження, непридатної для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулися серця всіх землян, те слово «зона» не перестає боліти в цих серцях уже двадцять чотири роки й ще надовго залишиться в пам’яті людства

Аварія на Чорнобильської АЕС стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її. Двадцять чотири роки — це мить, зовсім небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається тепер нам той дочернобыльский мир — спокійний, неквапливий! Мир без катастроф, жертв, без стресових ситуацій, що обпалили долі мільйонів людей після Чорнобильської трагедії:

Жилося легковажно,

Жилося безбережно,

И вибух дістав нас —

Пожежа! Найперший удар стихії прийняла на себе воєнізована пожежна частина атомної станції. Пожежники добре розуміли, на що йшли, виявившись у самому пеклі смертельної радіації. І за їхніми плечима були їх же діти, рідні, земляки, весь отчий край. Ціною неймовірних зусиль, а часом і ціною життя, зупинили чорнобильські пожежники вогненну стихію, що вирувала над аварійним енергоблоком. Вічна ним слава й пам’ять!

Уже з перших годин, днів вирахування наші співвітчизники не коливаючись сталі до боротьби із грізним і невидимим ворогом: щодня несли небезпечні вахти біля розпеченого реактора, очищали від радіації поля, сади й житло, щиро приймали в себе переселенців… Так починався літопис всенародного подвигу

…Евакуація. Це слово воєнного часу, що жило тільки в пам’яті людей, що пізнали вагу часів Вітчизняної війни, ураганом увірвалося в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвав людей з обжитих ними місць, відірвав від корінь, які з’єднували з рідною землею. Чим можна виміряти їхнє горе?

Чорнобильське нещастя… Радіація… Радіонукліди… Скільки тривоги внесли ці слова в наше життя! З’явилися нові тривоги, і головна з них — майбутнє нашої планети. Лихо причаїлося скрізь: і в ґрунті, і у воді, у повітрі, у їжі. Я бачив, якими народжуються птахи, тваринні в цій страшній «зоні»… Побачив один раз, а не зможу забути, напевно, ніколи…

Проходять року після аварії на Чорнобильської АЕС. От уже мине чверть століття, а буде тридцятий, шістдесятий. Але біль не вщухає, тривога не залишає людей, зв’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса

Чорнобиль атомний. Він, напевно, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не гоїться чорнобильська рана

Схожі публікації