Твір — Дослідження

«Душею самурая був меч, сенсом життя — смерть, головним життєвим принципом — честь, професією — війна, постійним заняттям — військове мистецтво, відпочинком — витончена словесність і живопис». Це слова із самурайського епосу. Меч для японця коштує навіть поперед життя, честі. Але чому саме в Японії, як ніде у світі обожнювали цю заточену смугу заліза? Спробуємо розібратися

По перессказам богиня сонця, Аматерасу, що вважається родоначальницею японської імператорської династії й усього японського народу, послала свого онука Ниниги — Але — Микото з неба царювати на Землі. Посилаючи його, Аматерасу вручила йому три предмети, три священних скарби, щоб ніхто не сумнівався в його божественному походженні:

1.  Ята — Але кагами — дзеркало більше пядени;

2.  Аме — Але муракумо — но цуруги — меч небесних густих хмар, що має ще інше ім’я: Кусанаги — Але цуруги — «Меч — коситель трави»;

3.  Ясакани — Але магатама, — сяюча зігнута яшма

Ці предмети, і зараз є символами імператорської влади Вяпонии.

Саме в битві цього онука з демонами за царювання на Землі й виникли Японські острови

Коли Ниниги — Але — Мкото переміг демонів, він, за традицією, перш ніж вкласти меч у піхви, струсив кров з меча. Ця кров застигла на поверхні океану й перетворилася в Японські острови. До речі, із цієї гарної легенди починається фільм «Останній самурай» з Томом Крузом і Кеном Ватанабе в головні ролях

При імператорі Кейко ( 71 — 131 г.) його син Яматодаке — Але — Микото був посланий на схід для скорення східних земель, він зайшов на поклоніння в храм Иce. Там з рук своєї тітки, Яматохиме, верховної жрици країни, що була в той час, одержав цей священний меч Аме — Але, як зброя талісмана в боротьбі, що чекала його з дикунами. У поході його загін був оточений дикунами, які хотіли спалити воїнів у степовій пожежі, запалили траву з усіх боків, але Яматодаке мечем викосив траву навколо своєї ставки й так зупинив пожежу. Саме тому меч Аме — Але муракумо — но цуруги й одержав потім друге власне ім’я: Кусанаги — Але цуруги — «Меч, що косить траву».

Закінчивши скорення дикунів, Яматодаке прибув в область Овари й залишив Кусанаги — Але цуруги в містечку Ацута, де містичним образом виник храм, що став відомим потом під ім’ям Ацута (але) дзингу, — Ацутаський храм. З тих пор Кусанаги — Але цуруги незмінно зберігається в цьому храмі біля міста Нагоя, ставши об’єктом культу. Меч був дуже міцно загорнений і з тих пор уже не відкривався, так що з того часу його ніхто не бачив, очевидно тому, що це звичайне бронзове або залізний примітивного виготовлення прямий меч, що властивий був тої далекою старовині

Далі — більше! Довгий меч поступово ставав ознакою самурайського стану, приналежності до касти правителів. Катану носили просто як частина одягу, а з малим мечем вакидзаси іноді не розставалися й у сні! Час був таке

Навіть селяни, яким ніколи не дозволялося носити меч, обожнювали його. Коли в селянській родині народжувався хлопчик, його батьки виходили на дорогу. Зустріти на дорозі військову процесію або просто мандрівного воїна було гарним знаком. Його просили пройти в будинок і благословити немовляти, начебто це був священик. А самурай приймав запрошення, заходив у будинок і клав меч у колиски немовляти — радості батьків не було границі! Тепер синові у всім допомагали боги!

Майстер — зброяр, перш ніж кувати новий меч, купував новий, святковий одяг і кілька днів молився, здійснював обряди вигнання злих парфумів! Найстрашнішим для майстра обвинуваченням було те, що його мечі володіли «злою душею», як у випадку із клинками знаменитого майстра Мурамаса. З письмових джерел відомо, що людиною він був неврівноваженим і запальним. І, хоча якість його клинків бути «вище всяких похвал», саме ці клинки вважалися «жадібними до крові» і як би провокували хазяїна меча вступати в криваві сутички. По указі сегуна із клану Токугава, всі клинки цього майстра повинні були бути знищені під страхом смерті. А от самураї, які не мали засобів купити новий меч, просто збивали клеймо майстра, знаючи, що якщо їх застануть за цим заняттям, у них не буде навіть можливості зробити собі харакірі, їх просто зарубають, як худобину

Меч клали в колиски немовляти й ложа мертвого самурая як символ пройденого земного Шляху. Меч першим вказувався в заповіті, як найбільша сімейна цінність. Втративши меч, самурай повинен був зробити собі харакірі — така ганьба не можна була загладити нічим. Меч. Навіть сама назва довгого дворучного меча «качана» походить від слова «като» — правити!

Як відомо, історія Японії — це історія воєн з їхніми незмінними атрибутами — убивствами, мародерством, грабежами, загалом, великою смутою! По указі диктатора Тоетоми Хидееси, що ввійшов в історію, як «Указ про полювання за мечами» (1588 p.), короткий меч вакидзаси міг носити будь — який повнолітній чоловік, крім, природно, селянського стану. Токугава, що розбив всіх ворогів, дуже жорстко розділив своїми указами японське суспільство на селянство, ремісників і самураїв, давши останнім дуже більші привілеї, аж до безкарного вбивства простолюдина, якщо на суді буде доведено, що той не надав належні почесті самураєві. Прошу запам’ятати цю фразу, до неї ми ще вернемося

Воїни — Самураї вигострювали свою майстерність у битвах і от наступив мир. Сегун (верховний правитель) Токугава об’єднав країну, роззброїв всі стани, крім самураїв. Що було робити бідним воїнам? Тільки вдосконалювати майстерність! І от гола техніка володіння зброєю — дзюцу за неповних 100 років перетворилися в гармонійні форми пізнання істини — К. «ДО — шлях пізнання Істини через військове мистецтво» — говорив Рекан — Хоси в середині XVIII ст.

И що там самураї! Сам японський характер, чисто японська ввічливість і ввічливість теж «викувана мечем». Чому? А тому, що професійний воїн убивав за нешанобливість одним блискавичним ударом, отже, грубіяни й забіяки не жили довго.

До початку XVII століття меч могло носити кожний вільний чоловік, часто самураї мандрували під видом простолюдинів, а в епоху воюючих провінцій кожний торговець або бродячий артист міг виявитися чудово навченим шпигуном. А в епоху Токугави самураї одержали такі привілеї, що меч без роздумів оголювався навіть при натяку на неввічливість!

Отже, поняття ввічливість і життя у свідомості японців злилися практично воєдино!

И головне, повір’я, що меч — натхненне божество не вмерло й у наше освічене сторіччя! Скільки японців, і не тільки японців присвячують свій вільний час пізнанню Істини, формування внутрішнього миру людини і його систем цінностей через фехтування мечем! Навіть назва цьому заняттю придумали особливі сейкендо — Шлях Сьогодення Меча

От такий він, священний японський меч, зроблене зброя, що пройшло крізь тисячоріччя й викликає підсвідомий трепет при одному тільки погляді на нього!

Схожі публікації