Одна людина, безумовно, впливає на іншу, бо всі ми живемо у суспільстві. Це триває усе життя, і іноді людина цього навіть не помічає. Як особистість людина починає формуватися з дитинства. Саме на дітей іде найсильніший вплив. Спочатку це батьки, бо процес виховання — одна з граней впливу на дитину. Слідом за батьками настає черга друзів, однокласників. У процесі дружби та спілкування спостерігається взаємний вплив. Діти наслідують своїх друзів, але не лише їх, а й різних славнозвісних людей. Когось підкорив чийсь спортивний рекорд, і дитина починає займатися цим видом спорту. Звичайно ж, є небезпека сильного впливу на формування особистості, особливо якщо ця особистість слабохарактерна. Урешті-решт, дитина до певного часу є пластиліном. Коли ж закінчується формування світогляду, впливати стає трудніше. Цим правом користуються лише дуже шановані люди. Узагалі, однозначно на питання, чи повинна одна людина впливати на іншу, відповісти неможливо. З одного боку, процес виховання має цілеспрямований характер, допомагає людині стати цілісною та гармонічною особистістю. З іншого ж боку, хто вихователь? Яка його життєва позиція? Які в нього моральні цінності?

Як важливо зустріти на своєму життєвому шляху людей з великої літери, які б не пригнічували хитку свідомість дитини, а навпаки, створювали б умови для саморозвитку.

Усі гарні починання треба підтримувати, схвалювати, а погані вчинки — осуджувати.

Якщо внаслідок взаємовпливу однієї людини на іншу народжується культура поведінки, духовність, моральність, з’являються моральні принципи, то такий вплив можна лише схвалювати. Такі люди сміливо можуть бути вихователями.

Схожі публікації