Жодне з добутків И. С. Тургенєва не викликало таких суперечливих відгуків, як «Батьки й діти». Інакше й бути не могло! Адже письменник розкрив у романі перелом суспільної свідомості Росії, коли дворянський лібералізм витіснявся революційно — демократичною думкою

М. Н. Ковзанок був обурений всесильностью «нової людини, що і панує, безумовно, треба всім …». Ковзанок стояв за «батьків», супротивників Базарова. Прихильник «дітей» А. А. Антонович дорікнув Тургенєва в протилежному недоліку: «…Головного свого героя і його приятелів він нехтує й ненавидить від всієї душі». Різні точки зору висловлювали А. И. Герцен, М. С. Салтиков — Щедрін, Д. И. Писарєв і багато інші

Головний герой роману — Базарів. Він не знав компромісів, не відав егоїстичного почуття самозбереження. Базарів самовіддано виступав проти рутини духовного застою, мріяв про твердження нових суспільних відносин, нової культури. Джерела, умови, результати цієї діяльності були, зрозуміло, іншими. Але сама ідея — переробити мир, душу людини, вдихнути в неї живу енергію дерзань — була прекрасною

У затхлій атмосфері неспроможного миру нігілізм Базарова сприймається як вибух у ночі, як революційний вихор, що змітає застарілі позиції й погляди. Головний герой роману протестує проти ідеології консерватизму й лібералізму, проти панського деспотизму, рабської психології, наївних ідеалів

В V главі Аркадій так характеризує Базарова: «Нігіліст — це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру». Пізніше Базарів значно поглиблює поняття нігілізму: «Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним… У теперішній час корисніше всього заперечення — ми заперечуємо». Базарів виступає проти застарілих догм егоїстично замкнутої, «панської культури», проти балаканини, порожньої термінології, за розумні дії, що руйнують віджилі ідеали. Базарів — за втручання в недосконале життя

Базарів твердо судить про людей як про істот, що з’єднують у собі потреби щиросердечні й тілесні, а моральні розходження людства пояснює потворним станом суспільства: «Виправте суспільство, і хвороб не буде», при правильному пристрої суспільства зовсім буде однаково, чи дурна людина або розумна, злий або добрий».

Але є в Базарове й негативне: його відношення до творчості, мистецтву, Літературі, музиці. Саме ця глухота Базарова до всього прекрасного эстетически зв’язує його. А дивовижне переконання «читати Пушкіна — значить займатися дурницею» звужує не тільки эстетические, але й філософські обрії пізнання миру. Так само негативно судить Базарів про любов. На просторікування Аркадія про «таємничі відносини між чоловіком і жінкою», «загадковому погляді» князівни Р. Базарів кидає презирливе: «Це все романтизм, нісенітниця, гнилизна, мистецтво».

Але от Базарів вступає в сферу витончених переживань, які він ніколи не приймав. Від упевненості його не залишається й сліду. Перед нами зовсім інша людина

Із приїздом у маєток Одинцової починається збентеженість Базарова. Він захоплений почуттям цілком: «Пристрасть у ньому билася, сильна й важка, пристрасть, схожа на злість і, може бути, те саме що їй». Перед нами зовсім інша людина. Після свого визнання Базарів всю ніч «не спав і не курив, і майже нічого не їв уже кілька днів. Сутінно й різко видавався його похудалый профіль з — під насуненого кашкета. «Базарів болісно переживає втрату Одинцової, кілька разів намагається викликати жінку на нічну розмову. Вибачаючись перед нею, змушує себе назвати любов «почуттям напускним». Але перед смертю прощається з Одинцовій як із красою самого життя, іменуючи любов «формою» людського буття

Після цієї історії в Базарове відкриваються нові якості: здатність до глибоко критичного самоаналізу й переосмислення колишніх переконань, замкнутість, самозаглибленість, тяжіння до якимось раніше далеким йому проблемам. Наступає складна переоцінка цінностей. Уперше Базарів зневіряється у своє майбутнє

У заколотному стані духу Базарів, однак, готується до нового вольового акту — «взяти себе за чуб, так висмикнути себе геть, як редьку із грядки». І витримує, спочатку внутрішньо відокремивши, потім виїхавши в рідний дім. Усюди він шукає «теперішніх людей», яких можна слухатися або ненавидіти». Але не знаходить. Самітність приводить Базарова до трагічних наслідків

Базарів тепер не може жити як і раніше: «лихоманка роботи», не встигши виникнути, проходить, у будинку батьків їм опановують «тужлива нудьга», «глухе занепокоєння», «дивна утома». Трагічним відчуттям обмеженості своєї природної моці й бажанням зберегти достоїнство в передсмертних борошнах визначене поводження Базарова. Він зненацька піднімає за ніжку стілець і говорить: « Сила — Те, сила усе ще отут, а треба вмирати!»

Але найбільше вражають мовлення вмираючі. У них стільки болю від усвідомлення близького, неминучого кінця! Кожна репліка, звернена до Одинцової, — згусток страждань не фізичних, духовних: «Потрапив під колесо. І виходить, що нема чого було думати про майбутнє», «Ви подивитеся, що за потворне видовище: черв’як напівроздавлений, а ще стовбурчиться. І адже теж думав: обламаю справ багато, не вмру, куди! Завдання є, адже я гігант», «Я потрібний Росії. Ні, видно не потрібний. Та й хто потрібний?» От трагічний підсумок спраги діяльності

Може здатися, що герой як би разочаровывается в неспроможній програмі. Така підозра змусила Антоновича обвинуватити Тургенєва в ненависті до «нових людей». Якби це було так, навряд чи б останні дні й годинник Базарова одержали б у романі настільки трагічне фарбування не запереченням минулого, а гостро хворобливим збагненням пересекшейся життя, віднятих цілей. Тут укладений головний зміст його життєвого оригіналу. Про тім же писав Тургенєв Случевскому: «Мені мріялася фігура похмура, дика, більша, до половини виросла із ґрунту. Сильна, злісна, чесна — все — таки приречена на загибель, тому що вона все — таки коштує ще напередодні майбутнього…» От джерело страждань Базарова — передчасність появи, відсутність союзників, болісна самітність

Схожі публікації